«Ці переговори нікому не потрібні. Домовлятися нам нема про що». Російські ЗМІ про Україну

Тема переговорів у Стамбулі - на перших шпальтах російських ЗМІ. З очевидною зарозумілістю і панською поблажливістю прокремлівські коментатори заявляють про заздалегідь відомий результат - Росія має рацію в усьому, все буде, як їй вигідно. Як висловився на сторінках офіційної «Парламентской газеты» заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимир Джабаров, про стамбульські переговори в Кремлі судитимуть тільки за однією ознакою - «наскільки це відповідає інтересам російської сторони»...

 «Тоді й заживемо спокійно»

«Парламентская газета» запитує Джабарова, як він ставиться до заяви спецпосланця США Стіва Віткоффа, що головними питаннями на переговорах у Стамбулі можуть стати відмова Києва від територій, статус Запорізької АЕС, використання Україною Дніпра та її вихід до Чорного моря.

«Хочу зазначити, що ми з великою повагою ставимося до місії пана Віткоффа - він насправді людина серйозна і виважена. Але що стосується Запорізької АЕС, то вона знаходиться на території РФ. Тому особисто я не бачу жодних підстав для включення теми її використання в коло обговорюваних питань», - заявляє Джабаров.

До теми виходу України до Чорного моря у нього аналогічне ставлення: «Висловлю свою суб'єктивну точку зору. Вважаю, що нинішня Україна його не заслужила. Тому що збереження виходу до Чорного моря в районі Одеси або Миколаєва означає сьогодні наявність постійної військової загрози для Росії. Саме з цих районів летять на нас безпілотники, ракети, звідти прямують безпілотні катери, які атакують російські кораблі, Кримський міст, інші наші об'єкти».

«Не виключаю, що на переговорах може бути порушено питання про те, щоб зробити українське чорноморське узбережжя повністю демілітаризованою зоною. І напевно тоді Україна і ми заживемо спокійно», - вказує парламентський чиновник.

І підкреслює: «У будь-якому разі визначення тем - предмет роботи нашої переговорної групи, яка обговорюватиме ті чи інші питання, доповідатиме про результати обговорень нашому Верховному головнокомандувачу, після чого вже ухвалюватимуться рішення, куди в переговорному процесі нам рухатися далі».

Що стосується ролі США як посередника в переговорах Москви і Києва, Джабаров відверто вказує Дональду Трампу його місце: «Ми вже бачили, що в Білому домі привітали пропозицію Росії щодо переговорів із Києвом. Думаю, що на цьому етапі президент Трамп може вважати свою функцію в українському врегулюванні виконаною - він цілком може відзвітувати про те, що Вашингтон вирішив питання про початок переговорів двох сторін, що воюють. Для Трампа така позиція США дуже важлива. А ось далі займатися роллю посередника йому, припускаю, не дуже захочеться: сьогодні у Трампа своїх справ по горло. У світі є маса гарячих точок, які вимагають пильної уваги глави Білого дому».

Джабаров сподівається, що «американці будуть раді відійти від української теми на цьому етапі. До такої точки зору, судячи із заяв із Вашингтона, схиляються і глава Держдепу Рубіо, і віце-президент Венс».

«Варто зазначити, що в участі США як посередника на російсько-українських переговорах дуже зацікавлені західноєвропейські союзники Вашингтона по НАТО - вони давно звикли, і їм дуже подобається прикриватися Штатами як щитом у питаннях українського врегулювання. Схоже, у Вашингтоні на таку роль сьогодні не згодні», - міркує Джабаров.

Йому взагалі не подобається роль будь-яких посередників на можливих переговорах Москви і Києва.

«Тему про необхідність західного посередництва вже активно мусують в Англії, Франції, Німеччині. Тим самим вони визнають, що є, по суті, учасниками конфлікту. Це означає, що за нами залишається право ставитися до перерахованих країн так само, як ми зараз ставимося до України. Не знаю, чи усвідомлюють це в Лондоні, Парижі або Берліні - часом складається враження, що нинішні європолітики втратили орієнтацію в просторі», - незадоволений Джабаров.

«На мій погляд, робити представникам країн ЄС і Лондона на переговорах Москви і Києва нічого - нічого хорошого від їхнього втручання не буде ні для України, ні для Заходу. Знаєте, є в нас стара хлоп'яча приказка: двоє б'ються - третій не втручається. Вважаю, що ми цілком здатні самі, без посередників домовитися з українцями про врегулювання конфлікту», - запевняє кремлівський чиновник.

«Немає точок дотику»

Так звана «Свободная пресса» мучиться, чи поїде Путін у Стамбул.

«Чому Кремль зберігає інтригу? Раніше «прострочений президент» України Володимир Зеленський заявив, що вестиме переговори тільки з президентом РФ. Таємниця потрібна, щоб не дати йому приводу «зіскочити», звинувативши у зриві переговорів російську сторону? І як взагалі склад делегації може вплинути на підсумки переговорів?», - ставить питання «СП».

Знайти відповідь газеті допомагає якийсь «радник президента Російської асоціації прибалтійських досліджень» Всеволод Шимов.

Він вважає, що «поки що просто немає визначеності, зокрема через жорстку позицію української сторони, яка вимагає особистої присутності на переговорах президента РФ».

Шимов, здається, гранично відвертий: «За великим рахунком, ці переговори не потрібні ні Росії, ні Україні, тому що домовлятися їм нема про що, немає точок дотику. Тому не можна виключати, що йде гра на зрив переговорів. Зеленський вимагає Путіна, Путін не приїжджає, оскільки вважає Зеленського нелегітимним, сторони розходяться і звинувачують у зриві переговорів одна одну».

Шимов вважає, що «це дійсно наспіх зібрані переговори, причому в умовах відсутності будь-яких точок дотику».

«Приїхати можуть і президенти, і міністри закордонних справ, і якісь там «уповноважені представники» без виразних посад - суті це, найімовірніше, не змінить», - підкреслює він.

Шимов додає, що взагалі, «хто б не приїхав, вести діалог з українською стороною йому буде дуже важко».

«Київський режим аж ніяк не відчуває себе загнаним у кут, він, як і раніше, войовничий і радикальний, за його спиною пряма і відкрита підтримка ЄС і непряма - США. Гарантами «мінських угод», як ми пам'ятаємо, виступили Німеччина і Франція, лідери яких були присутні на переговорах. Зараз, як ми бачимо, миротворчу ініціативу перехопили США. При цьому і ЄС, і США так чи інакше грають на боці України, тобто не є нейтральними посередниками. Їхня присутність може бути виправдана хіба що тим, що вони можуть натиснути на Київ у якихось питаннях. Але на особливу поступливість Вашингтона я б не розраховував, особливо після ресурсної угоди. Тепер США розглядають Україну як свій актив, свою сировинну колонію. Особливого сенсу йти на поступки Росії їм немає», - констатує «радник президента».

Ще один прокремлівський політолог, голова «Центру політичної освіти» Іван Мезюхо також не стурбований тим, кого саме Кремль відправить на переговори в Стамбул: «А яка різниця, власне кажучи? У будь-якому разі з боку Росії в переговорах братимуть участь люди авторитетні, з політичною вагою. Кремль всіляко демонструє, що налаштований на серйозну розмову. При цьому проблема релевантності була, є і буде. Від цього нікуди не дітися. Ми не можемо бути впевнені в тому, що з боку України в переговорах візьмуть участь компетентні та значущі посадовці. Тим паче що Володимир Зеленський, судячи з усього, налаштований на те, щоб прилетіти до Туреччини і влаштувати там дешевий стендап зі зверненням до російського президента».

Щодо заяви Зеленського про те, що він не розмовлятиме ні з ким, окрім Путіна, Мезюхо впевнений, що президент України «зрозуміло, вмикає дурника». «Лідери країн зазвичай зустрічаються на підсумковому етапі переговорів. Зеленський про це знає, але все одно поводиться як політичний гопник. Та й узагалі, нехай для початку скасує указ про заборону переговорів із Путіним, а не викручується і не каже, що на нього цей документ нібито не поширюється», - сердиться «політолог».

Щодо того, чи є в Стамбульських переговорах узагалі «якийсь сенс», Мезюхо прогнозує: «Перше, чого можна очікувати, це те, що з високим ступенем імовірності вони все ж таки відбудуться. У якому вигляді і форматі - складно припустити, але найімовірніше якісь прямі контакти між Росією і Україною на офіційному рівні все-таки відбудуться. Я думаю, що не варто очікувати революційних підсумків від переговорів 15 травня. І, найімовірніше, українська сторона має намір надалі саботувати цей переговорний процес. Якби вона могла зробити це тут і зараз, то вже б вчинила таким чином».

«Але відмовитися від ініціативи Путіна органи управління київського режиму не можуть, бо таким чином вони увійдуть у конфлікт навіть не з нами, а з американським президентом», - суворо пророкує Мезюхо.

«Повна скоординованість Вашингтона і Москви»

Прокремлівське видання «Политнавигатор» інтригує заголовком: «Страшна таємниця переговорів у Стамбулі: абсолютно неважливо, буде там Путін чи ні».

«Більшість тих, хто коментує, не зважають на те, що заочний риторичний пінг-понг між Банковою і Кремлем щодо прийняття/неприйняття зробленого Путіним і Зеленським обопільного «виклику на стрілку» 15 травня - це обставина хоч і захоплива за формою, але абсолютно вторинна по суті. А суть зовсім не в тому, чи приїде Путін у Стамбул. А в тому, чи почнуться прямі переговори між Росією та Україною. У цьому питанні уважний спостерігач легко помітить повну скоординованість зусиль Вашингтона і Москви, буквально розписану за ролями», - починає «Політнавігатор».

І розшифровує: «Спочатку це питання (необхідність переходу від човникової дипломатії за посередництва США до прямих переговорів) кілька разів анонсувала команда Трампа. Буквально погрожуючи, в разі відмови, виходом США з процесу врегулювання, а далі, мовляв, ***іться, як хочете, але без нас. Потім подачу підхопили вже в Москві, вустами Путіна запропонувавши Києву ті самі прямі переговори. Перебивши при цьому домашню заготовку Києва і європейців щодо тридцятиденного перемир'я, підкріплену ультиматумом Росії. Зауважимо - у Трампа з ентузіазмом підхопили московську подачу, фактично зобов'язавши Зеленського летіти до Туреччини саме в призначену Путіним дату і навіть натякаючи на можливість особистої присутності там самого Донні. І це при тому, що спочатку Зеленський зовсім не збирався летіти ні в який Стамбул, а мав намір чекати закінчення виданого єврочетвіркою ультиматуму Москві - мовляв, якщо не замовкнуть гармати, введемо дивні санкції. Саме під відпрацювання цього порядку денного спочатку була заточена вся українська пропаганда». 

«Але потім щось пішло не так, - продовжує «Політнавігатор». - І Зеленський не тільки погодився летіти до Стамбула, а й вустами своїх подоляків кілька разів нагадав посполитим, що указ про заборону переговорів із Путіним стосується всіх, крім самого Зеленського, а в межі взагалі може бути скасований. Якщо, зрозуміло, Путін потисне Зеле руку в присутності Ердогана. А сміливі європейці оперативно засунули свій грізний ультиматум собі ж у дупу, бурмочучи щось жалюгідне про те, що це «не на часі» і треба почекати, що ж там таке станеться в Стамбулі, а вже після цього і вирішувати питання по суті».

«Смішно, але в підсумку ми бачимо, як на практиці матеріалізувався один із мемів російської пропаганди, і Путін справді в моменті всіх переграв, змусивши йти у фарватері своєї пропозиції. Причому, в умовах, коли, здавалося, європейці із Зеленським, уже фактично загнали його в пастку з місячним перемир'ям без жодних умов. Тепер же всі учасники процесу грають за американо-російськими нотами. Щоправда, паралельно відіграючи і свої другорядні партії. Для України це піар-необхідність переконати власне населення в тому, що це не Банкова перевзулася в повітрі на 180 градусів у питанні можливості прямих перемовин із Путіним, а навпаки, сам Путін злякався Зеленського і не приїхав у Стамбул. Звідси і весь цей нинішній цирк із викликом російського президента до Стамбула за методичками мишей із мультфільму про кота Леопольда. Ну або - що кому ближче - за лекалами пам'ятного виклику Порошенка на київський стадіон у 2019 році», - кепкує «Политнавигатор».

«У сухому залишку зараз цікаво не те, чи прилетить у Стамбул Путін, який туди за нинішніх ввідних особисто і не збирався. А те, хто увійде в російську делегацію на переговорах у Стамбулі, і хто її очолить - Ушаков, Дмитрієв, за старою пам'яттю Мединський або ще хто. Від конкретних персоналій залежатиме не тільки тональність, а й результативність переговорів. Наприклад, якщо в Стамбул відправлять когось зі статусних мідівських дипломатів, це означатиме, що зустріч розглядають у Москві, як формальність. Говорильню ні про що. Якщо ж у Стамбул поїдуть від Росії «конкретні» хлопці з повноваженнями говорити на конкретні теми - це інший коленкор. Головне, що зараз і справді, як ніколи, висока ймовірність того, що переговорний віз, який, здавалося б, намертво застряг, нарешті зрушиться з мертвої точки. Причому у форматі прямої розмови зацікавлених сторін, а не кожної з них окремо - зі США», - підсумовує «Политнавигатор».

«Не можемо дозволити українським неонацистам та їхнім європейським товаришам»

Думку з претензією на наукову працю опублікував на сторінках газети «Известия» «проректор Дипломатичної академії МЗС РФ, доктор юридичних і політичних наук, професор» Олег Карпович. Він вважає, що «дипломатична сутичка навколо українського питання підходить до вирішальної стадії».

«Сьогодні вже очевидно, що або найближчим часом вдасться врегулювати конфлікт за столом переговорів, або не залишиться альтернативи силовому розв'язанню проблеми, для якого у Москви є всі необхідні засоби. Однак керівництво нашої країни завжди виходило з того розуміння, що військовий сценарій - це не наш вибір, а нав'язана необхідність. Саме тому, незважаючи на цинізм і віроломство Києва, Росія раз по раз пропонує опонентам чесний діалог, покликаний врятувати життя і зупинити спровоковану українським режимом трагедію», - з абсолютним лицемірством починає кремлівський «професор».

Він абсолютно серйозно підкреслює, що «ініціатива Володимира Путіна про повернення сторін до переговорного треку в Стамбулі - не тільки демонстрація миролюбного настрою російського керівництва, а й єдино можливий крок до дострокового завершення кровопролиття».

«Треба віддати належне Дональду Трампу, який хоч і у притаманному ексцентричному стилі, але підтримав пропозицію Москви, змусивши погодитися на пряму розмову і Володимира Зеленського. За фактом, як із розчаруванням зазначають українські спостерігачі, Путін і Трамп зламали всю збочену конструкцію, створену Києвом за підтримки європейських кураторів. Лідери антиросійської коаліції сподівалися поставити Росію перед непростим вибором: або піти на абсурдне 30-денне перемир'я, за час якого Україна могла б зміцнити позицію, переозброїти армію і провести додаткову мобілізацію, або вступити в новий раунд санкційної війни із Заходом. Згоду на цей сценарій намагалися нав'язати і Трампу, тим паче, що деякі співробітники Білого дому, включно зі спеціальним посланником Кітом Келлогом, відверто підіграють українській стороні. Але поки що ця комбінація не увінчалася успіхом», - задоволений Карпович.

І продовжує нахвалювати Путіна: «Безумовно, зробивши черговий гросмейстерський хід, наш Верховний головнокомандувач розуміє, наскільки складний і довгий шлях належить пройти для досягнення цілей спеціальної військової операції. Сама готовність Зеленського вирушити на переговори в Стамбул зовсім не означає позитивного руху вперед. Київський лідер намагається тягнути час і буде всіма силами прагнути перетворити дипломатію на шоу. Поки що ми не спостерігаємо з боку противника здатності прийняти ситуацію, що склалася, і погодитися на повне виведення військ із частково окупованих ЗСУ російських областей. Не видно й чіткого плану з денацифікації та демілітаризації української держави. Навпаки, у розпачі прагнучи змінити перебіг конфлікту, Київ нарощує кроки з насильницького набору до армії та активізує зусилля з фашизації суспільства, включно із захопленням церков і новими гоніннями на російськомовних жителів. Нарешті, не простежується і яскраво виражених намірів європейських країн відмовитися від санкцій, що означатиме серйозну налаштованість на вихід із режиму гібридної війни. У зв'язку з цим будь-які переговорні зусилля наших дипломатів необхідно буде підкріплювати новими успіхами на полі бою».

«Час покаже, наскільки договороздатною зрештою виявиться українська влада, не кажучи вже про те, що її легітимність давно перебуває під великим питанням. Але спробувати здійснювати тиск на Київ за двома треками - військовим і дипломатичним - ми зобов'язані. Певною мірою це рішення можна вважати кроком доброї волі, запаси якої у Москви продовжують вичерпуватися. Навіть невдалі переговори можуть зіграти корисну роль, остаточно продемонструвавши Вашингтону неадекватність його київських маріонеток. Росія і США явно зацікавлені в продовженні конструктивної взаємодії з широкого спектра питань. І ми не можемо дозволити ні українським неонацистам, ні їхнім європейським старшим товаришам зірвати цей життєво важливий для всієї міжнародної безпеки процес», - суворо заявляє Карпович.

«Для цих цілей можна навіть потерпіти чергову дипломатичну клоунаду наших опонентів у Стамбулі, паралельно продумуючи і готуючи до втілення в життя план з нанесення Києву і його покровителям заслуженої стратегічної поразки», - переможно проголошує кремлівський «професор».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»